Хоча використання «зеленої» енергетики відбувається швидкими темпами, збільшення їх частки в кінцевому енергоспоживанні значно повільніше, що здебільшого пов’язано з тим фактом, що всі енергоресурси (відновлювані та традиційні) збільшують свої потужності у зв’язку зі зростанням попиту. В 2014 році 19,2% кінцевого споживання в світі склали ВДЕ, в 2015 – 19,3%, продовжуючи збільшуватися в 2016-му.

Переважна більшість нових потужностей в минулому році була введена в країнах, що розвиваються, деякі з яких стали важливими гравцями світового ринку. В розвинутих країнах попит на електроенергію зростав повільно, а заміна значних обсягів традиційної генерації займає певний час.

Крім того, перехід від викопного палива до поновлюваних джерел енергії вимагає зміни в використанні - потрібна нова інфраструктура, наприклад, відхід від танкерів та трубопроводів до електричних мереж. В транспорті  автомобілі, наприклад, потрібно переформатувати з двигунів внутрішнього згоряння на електроприводи, що зараз вже стає світовим трендом. Багато країн беруть на себе зобов’язання щодо збільшення частки електротранспорту, зокрема Китай та Індія, яка планує здійснити повну електрифікацію транспорту до 2032 року.  Певні кроки в напрямку стимулювання електротранспорту робить Румунія, збільшуючи  субсидії на покупку електромобілів. Прямі субсидії надають Франція, Великобританія, США, Швеція. Так, у Франції, відповідно до чинного законодавства, транспортні засоби, що викидають менше СО2 залежно від обсягу останнього отримують одноразову знижку на суму 5 або 7 тис. євро. У Великобританії така знижка може складати до 25% вартості нового автомобіля,  у Швеції - 4,5 тис. євро (програма діяла в 2012- 2014 рр.), в  Японії  -  3,4-6,3 тис. євро, а в Китаї - 4,2-7,2 тис. євро.

Разом з тим існують такі фіскальні механізми стимулювання розвитку електротранспортного сектору як звільнення від сплати ПДВ (Норвегія), разового реєстраційного податку (Данія), щорічного дорожнього податку (Німеччина), податку на службове авто. Загалом же, чим вищий рівень субсидій, тим вищий темп зростання ринку електромобілів. В Україні в 2015 році було скасоване 8-відсоткове ввізне мито на електромобілі, додатковий імпортний збір у розмірі 5%, а також з минулого року заборонено ввозити автомобілі на викопному паливі, яким більше шести років.

Традиційна генерація базового навантаження (тобто ті потужності, які забезпечують покриття постійного основного навантаження в енергосистемі, зокрема, це вугільні, атомні електростанції, а також ГАЕС), починають втрачати свою економічну перевагу і більше не можуть мати першість в постачанні енергії. У районах, де попит на енергію зростає (особливо в країнах, що розвиваються), розвиваються нові, більш гнучкі енергосистеми з використанням відновлюваної енергії.

Ряд країн та регіонів, включаючи Данію, Німеччину, Уругвай та Кабо-Верде, об'єднали високі частки (від 20 до 40%) ВДЕ, що демонструє можливість відхилення від традиційної парадигми базового навантаження. Удосконалення технологій прогнозування та зберігання електроенергії, реакції на попит, координації та торгівлі електроенергією, що постачається через більші балансуючі області є можливостями підвищення гнучкості системи, які можуть бути використані для інтеграції змінної відновлюваної енергії. Рішення про те, які варіанти є найбільш доцільними та економічно ефективними, залежать від різних інституційних, технологічних та економічних умов. Легкість інтеграції мереж також залежить від країни.

Спектр планових, операційних та інституційних змін в енергосистемі може бути спрямований на розробку інвестиційних стратегій з найменшими витратами, зберігаючи при цьому надійність енергосистеми. Оскільки непостійні відновлювані джерела енергії продовжують дешевшати при зростанні продуктивності, стимул їх розгортання буде продовжувати збільшуватися, рухаючи нові та існуючі системи далі від парадигми базового навантаження.

Всі експерти в енергетиці сходяться в тому, що розгортання ВДЕ в майбутньому продовжиться, особливо, зважаючи на те, що для такого розвитку є необхідний  технічний та економічний потенціал, який на сьогодні значною мірою не використовується. 

Джерело: RENEWABLES GLOBAL FUTURES REPORT

На сьогодні вже є успішні приклади переходу окремих країн, міст на чисту енергетику. Так, наприклад, Коста-Ріку можна вважати першою країною, що, так чи інакше, повністю перейшла на відновлювану енергію. Такі американські міста як Аспен, Берлінгтон, Вермонт також послідували «зеленому» тренду. Наприкінці минулого року Лас-Вегас став найбільшим містом США, яке відмовилось від традиційної енергетики. До 2020 року повністю планує перейти на чисту енергію Шотландія та Мальдіви. В Ісландії вже досягнуто 100% виробництва електроенергії та 85% теплової енергії за рахунок ВДЕ. Такий активний учасник декарбонізації як Німеччина, на сьогодні вже має практику використання близько 85% ВДЕ-енергії. Оптимізму додає той факт, що навіть в Україні є окремі приклади повного переходу на ВДЕ, як наприклад, село Северинівка. Хочеться вірити, що таких прикладів ставатиме дедалі більше.

Європейські експерти впевнені в можливості повного переходу на чисту енергетику вже в 2050 році і вважають, що значну роль в цьому процесі відіграють приватні споживачі та громади. Така впевненість, зокрема, вплинула на державну підтримку та бізнес-моделі комунальних послуг, що передбачає залучення місцевих громад та приватних споживачів до прав власності. Інерція - не лише стосовно змін інфраструктурних та житлового фонду, а й небажання до поведінкових змін – а також узгоджена протидія традиційної енергетики складають значний соціально-економічний бар'єр на шляху прогресу. До перешкод розвитку ВДЕ можна також віднести відсутність відповідних системних та довгострокових політик. Значним стримуючим фактором розвитку відновлюваної енергетики в країнах, що розвиваються, є доступ до фінансування, технологій та ноу-хау.

Для можливості повного переходу на чисту енергетику неможливо нехтувати політичною та геополітичною стабільністю як однією з найважливіших передумов для досягнення мети. Досягнення 100% ВДЕ є можливим при правильному державному регулюванні, яке повинно сприяти усуненню основних бар’єрів для розвитку сектора, зокрема: 1) конкуренцію існуючої інфраструктури викопного палива та цільові інтереси країн-експортерів останнього, які досі не змогли диверсифікувати свою економіку; 2) недостатнє усвідомлення громадськістю того, що відновлювані джерела енергії вже є економічно конкурентними; 3) відсутність інвестицій в енергетичну інфраструктуру та викривлення ринку, спричинені прямими або непрямими субсидіями на викопне паливо. Важливо при цьому, щоб енергетична політика держави носила довгостроковий характер і передбачала конкретні інструменти та механізми для глибокого проникнення технологій відновлюваної енергії.

Джерело: Укрінформ