В Україні в січні-вересні 2017 року було введено 201,9 МВт нових потужностей відновлюваної енергетики. Скромний результат, але це майже в чотири рази більше, ніж за аналогічний період минулого року. Таким чином, загальна встановлена ​​потужність «альтернативки» з початку цього року в нашій країні зросла на 18% і становить тепер 1320 МВт. Про такі темпи останні кілька років можна було тільки мріяти. При цьому частка відновлюваної енергетики в загальному балансі поки займає мізерно малі 1,6%.

Чи вдалося державі створити тепличні умови для розвитку цього сектора в Україні, а також побороти усталену думку про корупційність вітчизняної «альтернативної» енергетики?

По-перше, в Україні діє один з найвищих «зелених» тарифів у Європі, який також значно вищий, ніж для інших видів вітчизняної генерації: до 17 євроцентів за 1 кВт-год, що дорівнює близько 5,3 грн за 1 кВт-год.

Крім цього, Україна гарантує купівлю електроенергії за цим спецтарифос до 2030 року. По-друге, після Революції гідності була ліквідована норма про місцеву складову – для отримання «зеленого» тарифу спочатку 30%, а пізніше 50% обладнання, що використовується при будівництві об’єктів відновлюваної енергетики, мали бути вітчизняного походження. Напевно, всі пам’ятають корупційний шлейф, який тягнувся за українською відновлювальною енергетикою часів президента Віктора Януковича, коли «зелена» енергетика була віддана на поталу наближеним до першої особи компаніям.

Так, скандальна Activ Solar Андрія Клюєва реалізувала будівництво найбільшої сонячної станції в Європі в Криму, а також ряд інших масштабних проектів у південних областях країни, а інший друг і земляк екс-президента Ринат Ахметов побудував в Запорізькій області найбільшу вітрову електростанцію України.

При цьому через вимоги про місцевої складової український ринок «альтернативної» енергетики був практично закритий для великих іноземних та місцевих компаній, які пов’язані з Януковичем. Тепер же норма про обов’язковість вітчизняного обладнання замінена на механізм заохочувальних надбавок (до +10% до зеленого тарифу), що враховує інтереси вітчизняних виробників, а також забезпечує вільний доступ нових гравців на ринок.

Водночас механізм стимулювання через «зелений» тариф в нашій країні продовжує зазнавати критики через свою дорожнечу, проте шлях, яким зараз йде Україна, свого часу пройшли країни Європи, які домоглися значних результатів у розвитку «чистої» енергетики. Справедливості заради варто зазначити, що все частіше у високих кабінетах обговорюється новий для нашої країни механізм аукціонів, коли компанії конкурують за можливість виробляти і продавати свою електроенергію в мережу, пропонуючи найменший тариф.

Голова Української асоціації відновлюваної енергетики Олексій Оржель зазначив, що ідея проведення таких конкурсів позитивна, бо в такому випадку будуть дотримані інтереси споживача та інвестора, при цьому в Україні існує низка проблем, що не дозволяють сьогодні впровадити цю систему, і як ці проблеми будуть вирішені, поки невідомо. «Це можливо, і до цього йде світова практика, але є одне «але» в наших умовах – хтось повинен сформувати лот.

У поточній ситуації земля під об’єкт відводиться місцевими радами, введення в експлуатацію – це Держархбудінспекція, питання підключення – це інша приватна компанія-монополіст, з якої дуже складно домовитися, і останній момент: отримання ліцензії і тарифу – це НКРЕКП», – зазначив експерт.

Показовим прикладом є Німеччина, де механізм аукціонів запрацював з 2015 року. Правда, на той час відновлювальна енергетика вже забезпечувала 50% німецької генерації, проти 1,6% у нас. «Німеччина – показовий приклад. З 2015 року у них введена система аукціонів, коли 50% генерації в Німеччині були з відновлюваних джерел. Бувають дні, коли понад 55% в загальній генерації закриває «чиста» енергетика», – зазначив експерт. За його словами, в Німеччині дві системи діють паралельно. Країна виконує свої зобов’язання по «зеленому» тарифу для «старих» станцій, а для нових пропонує аукціони.

«Німеччина довиконує взяті на себе зобов’язання по виплаті високого «зеленого» тарифу, а з 2015 року діють нові правила тендерів для нових об’єктів і там, дійсно, є показники і 8, і 9 євроцентів, і менше навіть, але знову-таки Німеччина – це стабільна економіка зі стабільними правилами», – зазначає Оржель.

Рекордний 2017 рік: бути чи не бути?

Чи можна говорити про довгоочікуваний прорив? Новинні агентства щотижня повідомляють про введені нові потужності відновлюваної енергетики, а іноземні компанії тиражують прес-релізи про зацікавленість в реалізації проектів «чистої» енергії в Україні.

Крім того, експерти очікували за підсумками року рекордний для нашої країни показник введених нових потужностей: зростання в 5 разів у порівнянні з торішнім – до 550-600 МВт. У довоєнні часи щорічно вводилося вдвічі менше «альтернативних» МВт, середньорічний показник становив близько 300 МВт. Але прогнозами експертів, мабуть, не судилося збутися, а все через нерозторопність української влади.

Варто зауважити, що будівництво і введення в експлуатацію «альтернативних» електростанцій в Україні – завдання не з легких, не рахуючи самого будівництва, інвестор занурюється в бюрократичне болото всіляких довідок і дозволів. Останнім же випробуванням для майбутнього щасливого власника енергооб’єкту є отримання «зеленого» тарифу в Національній комісії, що здійснює регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП).

Тільки ось з 26 листопада, згідно з президентським указом про ротацію членів комісії, у відставку йдуть чергові 2 з нинішніх 4 членів, що призведе до втрати кворуму і можливості для Нацкомісії приймати будь-які рішення, в тому числі щодо «зелених» тарифів.

Як так вийшло? Для планового переобрання членів НКРЕКУП, ще в травні 2017 року, мала бути створена Конкурсна комісія, до якої мають увійти два члена від парламенту, два від президента і один від Кабміну. Станом на початок жовтня, тільки Верховна Рада заповнила свою квоту, при цьому ні уряд, ні президент ще не скористалися своїм законним правом. Масло у вогонь підливає той факт, що активний період введення об’єктів відновлюваної енергетики в цьому році був запланований саме на осінь.

«Логіка будівництва, особливо, сонячних станцій, передбачає введення або навесні перед сонячним періодом, або ж восени – перед зимою. Активний період реалізації проектів в цьому році випав на осінь, але поки повне нерозуміння, скільки об’єктів зупиниться, а скільки встигне «добігти» до кінцевої дати – 26 листопада.

У комісії на розгляді зараз перебувають близько 15 майбутніх ліцензіатів, за якими регулятор встигає провести рішення», – зазначив Оржель. За його словами, дана ситуація викликає повне здивування у інвесторів: як один з найважливіших органів в країні може перестати працювати на цілих три місяці. «Виходить ситуація, коли бізнес не знає, що йому робити.

Вони намагаються зараз встигнути пройти процедуру в НКРЕКП… Інвестори просто розводять руками, вони не розуміють, як таке може бути. Виходячи з тих термінів, які приписані в указі президента про ротацію і конкурсну комісію, якщо сьогодні і почнуть все це намагатися вирішити, то робочий склад регулятора з’явиться не раніше двадцятих чисел лютого 2018 року», – зазначає експерт, і додає, що зараз спрогнозувати, скільки ж все-таки буде введено за підсумком року нових об’єктів, практично неможливо.

Особиста електростанція: модний тренд чи прибутковий бізнес

Пейзажі «сонячних» плантацій в Україні вже нікого не дивують. Інтерес же викликають будинки самих українців, дахи яких все частіше обладнані міні-електростанціями. Так, проїжджаючи Кропивницький, не можна не звернути увагу на заміські ділянки, де замість типових овочевих грядок «висаджені» ряди сонячних панелей, а в центрі Миколаєва легко натрапляєш на дахи, що виробляють електрику, а перша така станція з’явилася у Львівській області ще в 2013 році.

Спостереження підтверджує і статистика: в першому півріччі 2017 року понад 500 домогосподарств встановили власні сонячні електростанції, що в 5 разів більше, ніж в першому півріччі 2016 року. Всього в Україні вже понад 1600 сімей виробляють електрику і мають можливість продавати його за «зеленим» тарифом. Загальна потужність встановлених панелей складає близько 25 МВт – звичайно, хотілося б більшого, однак тенденція, безперечно, позитивна, з огляду на те, що на початок 2015 року домогосподарства виробляли близько нуля МВт електроенергії.

Підвищений попит населення на сонячні панелі, в першу чергу, пояснюється прийнятим в 2015 році законом, яким встановлено «зелений» тариф на рівні 18,09 євроцентів (близько 5,5 грн) за 1 кВт-год на електроенергію, вироблену сонячними установками потужністю до 30 кВт.

Простіше кажучи, в денний час доби, коли ви практично не споживаєте електроенергію, ваша сонячна панель працює на максимумі і продає в мережу електрику по 18,09 євроцентів за 1 кВт-год. При цьому ввечері, коли ваша станція не працює, ви купуєте електрику з мережі за звичайним тарифом: 1,68 грн за 1 кВт-год при споживанні понад 100 кВт-год, або 0,9 грн за 1 кВт-год при меншому споживанні.

Від теорії до практики

Як розповів власник першої домашньої сонячної електростанції в Україні, житель Львівської області Роман Бабячок, станція окупається протягом 6-7 років. На тривалість цього періоду впливає потужність самої установки, споживання домогосподарства, а також географічне розташування.

«Станція окупиться в межах 6-7 років. У похмурих регіонах, наприклад, Львівщина, Тернопольшіна, люди намагаються встановити більше фотомодулів – це дорожче коштує, але піднімається генерація. На півдні України більше сонячної радіації, тому можна менше грошей вкласти і отримати такий же ефект, як і у Львівській області», – зазначає Бабячок.

За даними фахівця з сонячної енергетики Івана Перепелиці, прибутковість домашньої станції – 15% річних, проти 5% річних валютного депозиту в банку. І така станція прослужить не менше 30 років. З огляду на гарантований «зелений» тариф до 2030 року, прив’язаний до євро, інвестиція є досить виправданою. «Поставити станцію на 10 кВт коштує близько 10 тисяч доларів.

В цю ціну входить вартість панелей, інвертор, монтаж і лічильник, який коштує від 10-15 тисяч гривень в залежності від області. Якщо це хороший виробник, станція буде 25-30 років працювати на 100% по заявленої потужності, а так станція може і сто років працювати, але через 100 років значно знизиться її потужність. Якісний інвертор буде працювати 50-100 років, ніяких проблем з ним немає», – розповів фахівець. Він зазначив, що європейське обладнання позиціонується як більш довговічне, при цьому важливо звертати увагу на тип самих панелей. «Важливо, які у вас панелі: полікристалічні чи монокристалічні, тому що полікристалічні мають менший термін служби.

Виробники пишуть однаковий термін для цих панелей, але в дійсності монокристалічні довше пропрацюють», – зазначив Перепелиця. Процес встановлення максимально дозволеної для домогосподарств станції на 30 кВт займає не більше 2 місяців, при цьому невелику станцію, яка цілком може вміститися на даху вашого будинку, можна ввести і за коротший час.

За словами експерта, для 30 кВт станції потрібна площа в 200 кв. м, а значить в більшості випадків її частково або повністю доведеться розміщувати на земельній ділянці, а також подавати заяву на збільшення потужності (зазвичай в договорі на електропостачання вказана потужність 10 кВт), та й сам монтаж займе більш тривалий час.

«За фактом цей процес займає близько 1,5 місяці, якщо станція велика, наприклад, на 30 кВт, і вона буде розміщена не тільки на даху, а й на землі. Сама станція монтується відносно швидко. Якщо у вас 10 кВт, ви її вмонтовуєте, подаєте заявку в обленерго на «зелений» тариф, і все. Протягом 10 днів вам ставлять лічильники, і пішла генерація», – підкреслив Перепелиця.

Взимку генерація значно падає, за словами експерта, десь в 6 разів, однак цього все одно вистачає для забезпечення домогосподарства електроенергією. «Взимку генерації приблизно в 6 разів менше, ніж влітку, але якщо у вас, наприклад, домогосподарство споживає 200-250 кВт на місяць, то вам вистачить генерації панелей на 10 кВт», – повідомив він.

Невидима рука монополіста

На перший погляд все з домашніми електростанціями зрозуміло, крім екологічності та автономності, очевидна ще й економічна вигода, були б гроші. Однак отримати розрощення на підключення своєї станції, а значить почати виробляти електроенергію і заробляти, не так просто. Палиці в колеса ініціативним громадянам вставляють звичайні службовці обленерго, наділені, здається, необмеженою владою: видавати розрощення.

«Моя станція у Львові – це перша в Україні сонячна станція. Я її побудував в 2013 році і протягом року не міг її зареєструвати, це було просто небажання з боку обленерго, і тільки після революції мені дозволили це зробити», – розповідає Бабячок.

За його словами, зараз «Львівобленерго» взялося за дореволюційну практику. «У Львові ми не можемо зареєструвати сонячні станції в садовому товаристві. Постійні відмазки, відписки, на все це йдуть місяці. Ми вже більше року не можемо зареєструвати станцію. У нас навіть є відповідь НКРЕКП, що, дійсно, цю станцію можна зареєструвати через тристоронній договір. Ми це передали в обленерго, і вже третій місяць чекаємо відповіді. Вся ця система не працює, тому що є олігарх, який не хоче втрачати свій прибуток», – відзначає Бабячок.

Він підкреслив, що надав компанії аналогічний договір з «Київенерго», що також не зробило ніякого ефекту. «Я їм надаю постанову НКРЕКП і закон України, де написано, що в такому випадку укладається тристоронній договір, а у них не укладається. Я їм даю договір «Київенерго», де при аналогічній ситуації договір був укладений. Тобто, це просто небажання», – зазначає житель Львівської області. За його словами, подібні ситуації викликані прогалинами в законодавстві, що дає можливість обленерго трактувати закони на свій розсуд.

«Олігарх – це олігарх. Він хоче мати вічного раба, який йому буде платити гроші», – сказав він, додавши, що, наприклад, в Німеччині за три роки було встановлено кілька мільйонів сонячних станцій в приватних будинках, а в Україні за три роки – 1600. Це викликано тим, що в Німеччині, крім чинного законодавства і верховенства права, існує пільгове оподаткування для домашніх станцій, дешеві кредити на їх встановлення та інше. «А у нас маса різних проблем: починаючи з того, що люди просто не мають грошей», – резюмував Бабячок.

За матеріалами УНІАН