Сьогодні, підсумовуючи стан і прогнозуючи перспективи сучасної електроенергетики, ніде не подітися від такого факту, що галузь все більше поляризується: старий вуглецево-атомний уклад централізованого видобутку, перетворення і постачання підземних енергій, захованих у викопних видах палива, не бажає поступатися, намагається нарощувати потужності. Ігноруючи катастрофічне забруднення природи і техногенні загрози, цей енергетичний велетень підвищує голос про свою незамінність для задоволення зростаючих потреб людства, про необхідність як і раніше силою „брати милості від природи, а не чекати їх”. Поряд з ними - високотехнологічні інноваційні острівки електрогенерації з відновлюваних джерел енергії, які досі декому здаються яскравою і дорогою іграшкою в нашому суворому світі, панською забаганкою...

Вже остаточно ясно, що ці два світи довго не співіснуватимуть в одному часі і просторі. Шляхи їхні діаметрально протилежні. І основні точки розмежування помітні вже сьогодні.

І. Викопні вугільно-атомні генерації прогресують лише по експоненті кількісного нарощування затрат і, відповідно, прибутків від продукції. Зростання вартості невідворотно відбувається через поступове вичерпання (а отже здороження) ресурсу.  Єдиний доступний  викопній ресурсній енергетиці засіб хоча б частково утримувати ціни від зростання – це укрупнення масштабів виробництва, але це у свою чергу призводить до монополізації і знову ж таки створює передумови штучного зростання цін, зумовленого особливостями монопольного світогляду. Ресурсна енергетика за визначеннямі внутрішньою структурою зацікавлена не в зменшенні, а в збільшенні затрат, оскільки лише так зростає її прибуток. Крім того, до вартості паливного ресурсу сьогодні „несподівано” додалася наростаюча вартість позатарифних суспільних витрат на подолання екологічної шкоди, яку частково під тиском громадськості змушені нести і виробники електроенергії.

 ВДЕ ж рухається у протилежному напрямку – гіперболічного здешевлення – аж до повної безкоштовності отриманої енергії.

В їх собівартості відсутня паливна складова, натомість технологічна складова вартості, яка є основною формуючою кінцевої ціни, - направлена до зменшення внаслідок наукових досягнень з удосконалення і підвищення ефективності технологічних процесів.

ІІ. Одночасно ВДЕ-технології зумовлюють радикальне переформатування електромереж, оскільки основним принципом їх побутування на противагу викопній енергетиці – стає філософія децентралізації. Відновлювані джерела енергії є практично повсюди – буквально в повітрі, воді, на поверхні землі і океанів - і їх не потрібно транспортувати, як вугілля, газ чи уран від місць залягання до вузлів генерації, і внаслідок цього не треба транспортувати електроенергію до споживачів від рівновіддалених центрів генерації (при транспортуванні втрачається в мережах України до 15% всієї електроенергії, тобто більше ніж виробляють всі ГЕС і ТЕЦ України разом узяті).

ІІІ. Оскільки процес генерації з природних відновлюваних джерел енергії непостійний, залежний від варіативних природних факторів – ВДЕ змінює і основний принцип електропостачання, а саме принцип одночасності виробітку і споживання (з централізованою диспетчеризацією, ну і як наслідок з періодичними аваріями, збоями та техногенними наслідками) - на принцип акумулювання і подальшого споживання виробленої енергії в інший зручний для споживача час, і за потреби у іншому місці. Акумуляторні потужності при цьому не централізуються у окремих точках простору – але, власне, самі мережі перетворюються на розтягнуті по простору споживання акумулятори, розташовані поблизу споживачів. Споживач набуває у розпорядженні і саме джерело енергії, і власну акумулюючу потужність, а мережі комунікують у взаємовигідному обміні споживачів між собою. У перспективі така мережа енергообміну взаємодіє з іншими суб’єктами матеріальної культури, наділеними властивістю акумулювати і споживати енергію наприклад, мережею електромобілів в ролі акумулюючих потужностей (на горизонті - технології хімічних перетворень речовини з виділенням або поглинанням енергії, біологічно активні носії енергії, штучні та природні, знаряддя та засоби керування/взаємодії/впливу з погодою тощо).

Таким чином, ми бачимо, як на рубежі тисячоліть проходить водорозділ абсолютно протилежних енергетик, які сьогодні перетнулися на шляхах розвитку людства. Навіть просторововони орієнтовані протилежно – викопна енергетика вся походить з-під землі (вугілля газ, нафта, уран), в той час, як ВДЕ – це переважно енергія надземна, а саме сонця, руху повітря, водних потоків тощо.  Але це не головне: атомно-вуглецева енергетика це енергетика ресурсів, а ВДЕ це енергетики технології - ось у чому джерело відмінностей і направляюча протилежних векторів розвитку.

Ресурс завжди має обмежену доступність і певну вартість та прямує до вичерпання його можливостей, технологія ж – принципово має майже необмежений потенціал вдосконалення і прямує до поширення, у тому числі безкоштовного, у найбільших масштабах. Хай усміхнуться помірковані скептики: деякий час назад нам здавалася неймовірною ситуація безкоштовного забезпечення електроенергією у надлишковій кількості, а зараз це вже не диво, коли ситуативно виникають то там, то ще десь у світі, хай і ненадовго, надлишки виробленої ВДЕ електроенергії з „нульовою” ціною. Поки що фантастичною здається від’ємна ціна енергії – коли за використання її споживач отримуватиме доплату... Дивно? Саме орієнтація на технологічну складову виробництва і принципова незалежність від ресурсів створює теоретичну можливість від’ємної вартості, коли негайне споживання отриманої ВДЕ безкоштовної енергії заслуговуватиме на доплату споживачу, оскільки створюватиме економію в витратах на передачу чи акумулювання.  Якщо за ресурси, особливо енергетичні (багаті родовища нафти, газу, урану та вугілля) велися постійні економічні і збройні війни (суть кожного конфлікту 21 ст, якщо розібратися – ресурси, це території з копалинами, землеробські та лісові угіддя, населення колоній тощо), то з ВДЕ поступово втілюється в життя протилежний принцип – безкоштовності і дарового набування. Вартісним стає не сам ресурс (оскільки у ВДЕ ресурс відновлюваний, тобто вічний) - а вміння поводитися з ним, використовувати, створювати нові можливості, при цьому сама енергія, як носій цих можливостей поширюється безкоштовно, а от супутні послуги з її „окультурення”, з реалізації закладеного в неї потенціалу – стають товарною цінністю.

Всі варіанти централізованої викопної генерації - вугілля, газ, атомні станції - відходять у минуле. Світ енергетики, яка видобуває тяжкою працею енергію з земних глибин і, накидаючи павутину диктатури централізованого виробництва–розподілу, забруднює смертоносними викидами повітря, ріки, земні простори, випиває прісну воду, раз по раз вибухає атомними аваріями, - цей світ приречений. В основі піраміди вуглецевої та атомної енергетики – шахтарі – раби підземних копалин, праця яких у величезній більшості низько технологічна і небезпечна як для здоров’я, так і для життя. А на вершині – отруйні викиди у атмосферу. Це світ непорушної централізації і залізної залежності кожної частинки від центрів видобування і спалювання корисних копалин, будь-яке навіть незначне порушення в роботі ліній транспортування енергії чи диспетчерського центру залишає цілі регіони зовсім без життєвих ресурсів. Для України це, окрім всього, ще й значна енергетична залежність від закордонних постачальників палива.

Такий енергетичний світ не зможе конкурувати з ВДЕ, навіть якщо вартість їх виробництва (завдяки чуду чи дотаціям) буде дорівнювати нулю. Бо ж до цього нуля треба додати як мінімум вартість викопного палива і транспортування (палива – до електростанцій, а готової електроенергії – до споживачів). 

Джерело: Голос України