Суспільство України вже більше року є свідком небезпечного балансування на межі енергетичної катастрофи, і мабуть тому настільки прискіплива і навіть пристрасна увага з боку пересічних громадян, фахівців-енергетиків та економістів  усіх профілів приділяється будь-якому проблемному аспекту функціонування і розвитку енергосистеми України. Одним із таких аспектів є перспективи альтернативної енергетики, водорозділ серед сторонників і противників якої проходить в основному по двох лініях „дорожче-дешевше”, „чистіше-брудніше”. Ті, хто підтримує розвиток енергетики з альтернативних видів палива, як правило, вказують на обґрунтованість та необхідність додаткових фінансових затрат задля покращення екологічної ситуації в країні та зменшення енергозалежності від імпорту енергоресурсів (особливо від РФ), противники ж стверджують, що такі додаткові затрати нам не по кишені, „не до жиру, бути б живу”, і крім того, ще й не вільні від небажаних екологічних наслідків.

У зв’язку з цим незайвим було б сказати декілька слів про екологічні аспекти впливу виробництва електричної енергії з традиційних та з альтернативних джерел палива на навколишнє середовище.

Щоб ми мали змогу надрукувати, а читач прочитати ці міркування на папері, використано  з двісті грам нафти для фарбника, пару гілок дерева для паперу, і декілька кіловат-годин електричної енергії, виробленої  з застосуванням приблизно 50,2% атомного палива, 37,4 % -  вугілля, 5,2% -  газу, 6% - енергії великих рік, і 1,2%  відновлювальних джерел енергії. (Пропорції наведені у відповідності до оприлюднених галузевих звітних даних 2014 року). Тому, шановні читачі, щоб почитати це видання, ми хочемо того чи ні, але спричинилися: до постійного та аварійного радіаційного забруднення навколишнього середовища, (у тому числі внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, визнаної однією з найбільших причин витоку радіації в світі, підвищеного радіаційного фону навколо родовищ видобутку ядерної сировини, а також внаслідок недбалості та можливості незаконного поводження з радіоактивними відходами у секторі „мирного атома”); до отруєння (одного з найтоксичніших у світі) повітря продуктами згоряння вугілля та вугільним пилом, до згубного скидання використаної на ТЕС гарячої води  у водойми, до захворювань легеневими хворобами, скалічення і загибелі шахтарів (через те, що на вугільних підприємствах України застаріле обладнання, дідівські технології, порушення норм праці, кожного року Мінвуглепром повідомляє про тисячі нещасних випадків, загибель десятків гірняків, шахтарські містечка, що провалюються під землю, як тільки припинити безнастанну роботу насосів в полишених шахтах); до закупівлі природного газу у РФ за ціною приблизно рівною вартості з десяток снарядів для крупнокаліберної артилерії за 1000 куб м; до затоплення гігантськими водосховищами цілих районів і сіл із садами, хатами і церквами, до різкого уповільнення водообміну, створення зон застою і цвітіння води, посиленої ерозії берегової зони,  до знищення екології цілих регіонів навколо ГЕС та ГАЕС, і нарешті до згоди на проживання наших дітей і нас самих у безпосередній близькості до напівзруйнованих, у загрозливому стані гігантських дамб поблизу великих міст, зокрема Вишгороду та власне і Києва.  

Наведено вище лише вершечок айсберга, найпомітніші аспекти екологічних негараздів та соціальних втрат, притаманних традиційному способу виробництва електроенергії, перераховувати ж усі шкоди не вистачатиме паперу. Така ціна вже сплачена і продовжує платитися щодня за кожну „традиційну” кіловат-годину, що йде на забезпечення комфортного і сповненого цивілізаційних вигід життя суспільства. 

Саме для уникнення перспективи нарощування (яке чимдалі йде все стрімкішою експонентою) зазначених екологічних проблем, а також катастрофічних з економічної точки зору перспектив функціонування „великої” енергетики (про які буде сказано далі) Уряд та Верховна Рада України, у розвиток досягнутих угод з Європейською спільнотою про приєднання до спільного простору, здійснює поступові, виважені і обережні (аж занадто обережні, крок вперед, два кроки назад, як на думку багатьох експертів-енергетиків) заходи із розвитку і стимулювання альтернативної електроенергетики, тобто екологічно безпечного виробництва електричної енергії з відновлюваних природних джерел енергії (вітер, сонце, течія води, геотермальна енергія) та відходів виробництва (біомаса, біогаз тощо). Слід підкреслити, що генерація електричної енергії з відновлюваних природних джерел енергії (вітру, сонця, енергії води) здійснюється без викидів і без використання шкідливих речовин, притаманних ВСІМ традиційним видам енергетичного палива. 

* До прикладу, щоб отримати 1 МВт електроенергії, потрібно спалити приблизно 110-120 метрів кубічних газу або 6,7 метрів кубічних дров, або 20 тонн побутових органічних відходів, або 3,5 тонни мазуту, або 2,6 тонни дизельного пального. Все це спалення супроводжується шкідливими викидами, викликає забруднення ще на стадії видобутку зазначених корисних копалин (не кажучи вже навіть про ядерне паливо). Ви усвідомлюєте, яка кількість природних ресурсів зберігається при використанні водного, сонячного чи вітрового  потенціалу? 

Таким чином, крім європейського вектору суспільного розвитку важливою причиною зазначених урядових заходів є катастрофічний стан традиційної електроенергетики як з точки зору фінансових, матеріально-технічних та ресурсних перспектив функціонування, так і з точки зору нарощування чимдалі стрімкіше екологічних проблем.

Саме для уникнення перспективи галузі опинитися в глухому куті повної енергетичної залежності або колапсу та розвалу Об’єднаної енергетичної системи України, з метою забезпечення для суспільства перспективи виходу з катастрофічних обставин нинішнього функціонування „великої” енергетики, - запущено два процеси, які мають іти назустріч одне одному: це ефективне енергозбереження і альтернативна енергетика. Їх активне просування дасть можливість поступово замінити екстенсивний, затратний і руйнівний для природи та людини механізм традиційного електровиробництва – на чисте, беззатратне (або основане на використанні відходів) виробництво та ощадливе споживання електричної енергії. „Фантастика! Альтернативні ресурси мізерні в порівнянні з традиційними джерелами” – скаже скептик, але те ж казали і про автомобілі в минулому столітті, про можливість відеозв’язку, а, наприклад, термін „всепланетний інформаторій”  з фантастичного роману братів Стругацьких 50-х років минулого століття – на сьогодні все це звична реальність.  Ось ще одна з таких „фантастичних” реальностей – повідомлення з інтернету („всепланетного інформаторію”) від 9.08.2015 (13:21)

 * „Немецкая солнечная энергетика в прошлом месяце вышла на новый уровень. Солнечные панели по стране произвели такое же количество электроэнергии, как и местные атомные электростанции, передает Deutsche Welle.”

Коротко з’ясувавши для себе деякі найвидиміші аспекти екологічних та соціальних наслідків традиційного способу виробництва електричної енергії, спробуємо розглянути основні фінансові аргументи дискусії, які чи не більше, аніж екологічна складова викликають праведний гнів борців з „нетрудовими надприбутками паразитів на природі і народних коштах” (читай - інвесторів альтернативної енергетики).

Коротко про два факти, важливі для розуміння і оцінки економічної складової цієї конкурентної боротьби.

Перше, попри те, що «зелені» тарифи в декілька разів вищі за тарифи для традиційних виробників палива, ні надприбутки ні навіть просто хоч трохи суттєві прибутки діяльністю виробників за такими тарифами не передбачаються, лише відшкодування протягом 5 – 10 років початкових затрат на закупівлю обладнання та запуск в експлуатацію промислових потужностей. Точка окупності більшості проектів – понад 5 років експлуатації.

Друге, високими «зелені» тарифи видаються в порівнянні з тарифами на виготовлену традиційними способами електроенергію, а останні лише тому здаються нам низькими, що не включають 1) початкових затрат, вже понесених суспільством в роки індустріалізації та за радянських часів; 2) необхідних для повноцінного відновлення обладнання коштів; 3) а також коштів, необхідних для усунення вже насталих і постійно наростаючих згубних екологічних та соціально-економічних наслідків експлуатації „на прибуток та на зношення” ТЕС, ГЕС і АЕС української енергосистеми.

Перше. Про вже понесені затрати будівництва складно сказати сьогодні у гривневому еквіваленті і привести таким чином до тарифного розрахунку цю складову вартості електроенергії, яка споживається на цей час нами і буде споживатися ще, на жаль, довгі десятиліття наступними поколіннями, її в тарифах немає, але ці грошові і негрошові затрати українського народу на будівництво гребель, гідрогенеруючих гігантів, теплоелектростанцій та шахт, на видобуток, обробіток і захоронення урану, наукову, інженерно-технологічну розробку, проектування та зведення реакторів, є в кожній кіловат-годині, купованої нами ніби за „безцінь” (якісь 50 - 70 коп. на ОРЕ, при зеленому тарифі 2-8 грн) електричної енергії. І не лише ці – в кожній купованій за такою невисокою ціною кіловат-годині приховані неуникні майбутні затрати на капітальне відновлення генеруючих потужностей, спрацьованих згідно з даними оприлюдненої відомчої статистики в середньому на 80% на цей час, та побудову нових. Можна вихвалятися дешевим молоком, закладаючи до його собівартості лише траву і комбікорм, та на жаль вік корови небезкінечний, і рано чи пізно перед продавцем молока постає питання придбання нової тварини... Отже, друге. Сьогодні „дешевий” тариф традиційних кіловат-годин ніяким чином не передбачає, що будемо робити через вже 5 років, коли побудоване 50-70 років тому обладнання остаточно і безповоротно почне потребувати виведення з експлуатації або саме аварійно виходити з ладу, створюючи загрози не лише інженерного а й економічного, екологічного та соціального характера.  Третя „невидима” складова ціни дешевих традиційних кіловат-годин не така вже й невидима – принаймні основний фінансовий документ країни частково її відображає, а саме щороку у статтях витрат Державного бюджету України на усунення вже наявних і щоразу прибуваючих негативних наслідків функціонування традиційної електроенергетичної галузі передбачаються мільярди гривень, а за оцінками експертів необхідні затрати у цих напрямах в десятки раз перевищують передбачені бюджетними програмами кошти, тобто просто не фінансуються і не здійснюються. Так, всі споживачі України згідно з вимогами норм Законів України про Державний бюджет на 2014 та 2015 роки КРІМ ТАРИФУ за спожиту електричну енергію мали відшкодовувати ще й витрати галузі, без яких купівля „дешевих” кіловат-годин, вироблених на ТЕС та АЕС, була б неможлива. Це близько 11,6 млрд грн за такими програмами Міністерства енергетики та вугільної промисловості України: „Державна підтримка вугледобувних підприємств на часткове покриття витрат із собівартості готової товарної вугільної продукції”, „Реструктуризація вугільної та торфодобувної промисловості”, „Гірничорятувальні заходи на вугледобувних підприємствах”, „Фізичний захист ядерних установок та ядерних матеріалів”. Це близько 2 млрд грн за такими програмами Державного агентства України з управління зоною відчуження „Внески України до Чорнобильського фонду "Укриття" та до рахунку ядерної безпеки ЄБРР”, „Радіологічний захист населення та екологічне оздоровлення території, що зазнала радіоактивного забруднення”, „Наукове забезпечення робіт та інформаційні системи щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи”, „Виконання робіт у сфері поводження з радіоактивними відходами неядерного циклу, будівництво пускового комплексу "Вектор" та експлуатація його об'єктів”, „Підтримка екологічно безпечного стану у зонах відчуження і безумовного (обов'язкового) відселення”, „Підтримка у безпечному стані енергоблоків та об'єкта "Укриття" та заходи щодо підготовки до зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС”.

Зазначені витрати щороку фінансуються з Держбюджету і будуть фінансуватися і далі по „затратному” принципу (їх до певної міри можна охарактеризувати як „авральні” та „аварійні”), і на превеликий жаль наведені вище витрати становлять лише невелику частку „невидимої” але дуже відчутної для суспільства частини реальної вартості традиційної електроенергії.

Враховуючи все наведене вище (а ще цілий окремий допис може бути присвячений двом актуальним темам стосовно перспектив малої альтернативної енергетики, а саме, по-перше наявної значної обмеженості традиційних ресурсів палива в розпорядженні України та світу, і по-друге енергонезалежності окремих місцевих громад від глобальних систем життєзабезпечення, вразливість яких зростає разом із всецілою залежністю громади і людини від їх функціонування), маємо зробити такий висновок - з теперішньої ситуації електроенергетичної галузі України невідворотнім є терміновий пошук рятівних шляхів, залишити все як є - згубно для вже нинішнього покоління, не кажучи про наступні.

Одним з таких шляхів є розвиток генерації з альтернативних джерел енергії. І в цьому напрямку немає надприбутків, гонитви за гривною, експлуатації природи, а є копітка робота ентузіастів чистого майбутнього на благо поколінь.

За матеріалами Голос України