В України є лише одна можливість стати політично незалежною - перерубати "гордіїв вузол" енергетичної залежності, вирішити питання радикально.
Енергоресурси як фактор геополітики
Невідновлювані джерела ресурсів довгий час були єдиною і найпоширенішою формою джерел енергії – тож держави, які володіють цими ресурсами, ставали вагомими та агресивними гравцями на геополітичній арені. Нафта стала приводом або принаймні вагомою причиною війн США на Близькому Сході. Російська Федерація надзвичайно активно використовує "газовий аргумент" як чи не основний у зовнішній політиці, впливаючи таким чином не тільки на країни пострадянського табору, але й практично на всю Європу.
Таку агресивну модель поведінки активно підтримує патерналізоване, підгодовуване державними субсидіями і пільгами суспільство. Згідно дослідження американського вченого Майкла Росса за 2001 рік1, наявність нафти, газу або інших природних ресурсів веде до авторитазму в країні: чим більше ресурсів і чим вони дорожчі – тим нижча імовірність розвитку демократії у країні. Групи, що отримують основні бонуси від ресурсів, здійснюють політику "батога і пряника". З одного боку, жорсткий пресинг свободи слова, державна цензура на ЗМІ, контроль діяльності громадських організацій, а з іншого – політика загального добробуту. Широко відома концепція "ресурсного прокляття" доводить наявність зворотнього зв'язку між рівнем наявних природних ресурсів та темпами економічного розвитку. Динаміка економічного зростання, у свою чергу, визначає інтенсивність зрушень у соціальному та культурному житті населення, які є визначальними для поширення демократичних цінностей в суспільстві.
Контроль – як громадян, так і країн впливу – для таких держав є основним завданням. І в цьому відношенні перед Україною, яка спробувала вийти з-під зони впливу Росії, стоїть надскладне завдання – знайти способи стати енергетично незалежною державою.
Вирватися з лап "російського ведмедя"
Україна імпортує основні види палива – природний газ, нафту, а останнім часом і вугілля, що робить паливо-енергетичний комплекс (ПЕК) України практично повністю залежним вiд iноземних держав та компанiй. Мало того, близько 85% вуглеводнів Україна закуповує в Росії, або ж транспортує через російську територію, практично на 100% Україна залежить від російських поставок ядерного палива2.
Енергетична безпека України практично повністю залежить від дій російського "сусіда". Складна внутрішня ситуація, руйнування мирних взаємовідносин з РФ привело до глибокої енергетичної кризи, яка тільки поглиблює економічну рецесію і може навіть призвети до економічного дефолту.
Багато песимістично налаштованих експертів схильні думати, що Україна не здатна позбавитися енергетичної і, відповідно, політичної залежності від Росії – і допоки в РФ не відбудуться політичні катаклізми (на кшталт внутрішнього сепаратизму, розколу і т.д.) – доти наша країна муситиме або погодитися із наявністю "українського придністров'я" на Донбасі і відмовитися від Криму, або повернутися до російської зони впливу (що емоційно і політично видається ще більш неприйнятним). Проте незалежно від того, на який відсоток Україна може зменшити свою залежність (крайні оптимісти називають цифру у сто відсотків) – конкретні кроки необхідні, так само як і розуміння стратегічно вигідних напрямів для розвитку енергетики.
Стратегія державної енергетичної політики
На сьогодні існують три основні шляхи позбавитися від енергетичної залежності:
1. диверсифікація поставок палива,
2. енергоефективність,
3. розвиток внутрішнього потенціалу відновлюваних джерел енергії.
Фактично це означає реалізацію діяльності з купівлі енергоресурсів в інших продавців, ефективного їх використання і власного виробництва та видобутку.
Начебто перший крок українська влада зробила – було закуплено, нехай і зі скандалами, південно-африканське вугілля, розпочато активні переговори із Польщею. Однак, єдності в енергетичній політиці держави немає. Нещодавно державне підприємство, що знаходиться у відомстві Міністерства енергетики та вугільної промисловості, "Укрінтеренерго" підписало невигідний контракт на імпорт електроенергії з РФ, та ще й принагідно визнало перехід Криму до складу Росії3. Насправді, швидко знайти нових постачальників і укласти вигідні договори – дуже складно. Це потребує неймовірних зусиль, а ще більше – часу. Тож хоча шукати можливостей і треба – дуже сподіватися на це не доводиться.
З енергоефективністю, за великим рахунком, ще простіше. У планах Прем'єр-міністр вже окреслив той крок, який зробить енергоефективність вигідною для кінцевого споживача – змусити громадян платити "по рахункам", ринкову ціну.
Тарифна політика в Україні завжди була об'єктом політичної гри – під час виборів то одна, то інша партія заявляли, що не дозволять підняти ціни для населення. Тоді як підприємства мали інші, значно вищі тарифи. Насправді йдеться про "чистої води" популізм і можливість "грати" на об'ємах споживання (низький за вартістю газ перенаправляти від населення на підприємство, вказувати іншого кінцевого споживача, вводити інші корупційні схеми).
Крім того, невисока вартість газу, опалювання та електроенергії зробила невигідними для населення заходи з енергозбереження. Утеплити квартиру або встановити нові вікна відносно економії на комунальних послугах було завеликою інвестицією, що не окупалася. Тож такі заходи вживалися виключно з естетичною метою, або свідомими громадянами.
Однак енергозбереження, так само як і диверсифікація поставок енергоресурсів, є лише методами, інструментами досягнення енергонезалежності. Надійним, орієнтованим на двогострокову перспективу, виваженим з точки зору наявних ризиків та проблем, способом досягти енергетичної безпеки є розвиток альтернативної енергетики – до слова, саме таким шляхом пішли європейські країни, коли зіткнулися з відвертим шантажем з боку Росії, загрозами від експлуатації АЕС, екологічними проблемами.
Потенціал відновлюваної енергетики в Україні дуже високий. За рахунок використання потенціалу вітрової та сонячної енергії можливо забезпечити до 17-23%, біоенергетики – 10%, малих гідроелектростанцій – 2-3% загального виробництва електричної енергії в Україні, тобто в сумі – до 30-35%.
Передумовою має бути чітка та узгоджена державна політика: стабільне правове поле, сприятливий інвестиційний клімат, зрозумілі правила гри для представників приватного бізнесу. Зі стратегічної точки зору розвиток сектору ВДЕ для України – надзвичайно вигідний. У поєднанні з диверсифікацією поставок енергоресурсів, заходами з енергоефективності та енергозбереження розвиток виробництва електроенергії з альтернативних джерел енергії дозволить Україні позбутися енергетичної залежності, підвищити ефективність функціонування вітчизняної енергосистеми.
Разом з тим, альтернативна енергетика є вигідною ще й з точки зору турботи про довкілля. Експерти вважають, що вкрай необхідним кроком є швидкий перехід до масового виробництва енергії з відновлюваних джерел, підвищення ефективності її використання як спосіб протистояння кліматичним змінам і глобальним екологічним проблемам. Це питання не лише енергетичної, а й загальної національної безпеки.
Нажаль, функціонування енергетичного сектору України сьогодні тісно пов'язане з реалізацією бізнес-інтересів політичної "еліти". Наша держава опинилася заручницею енергетичних олігархів і негативно налаштованої країни-сусідки. З огляду на зовнішню загрозу та внутрішню кризу, реформування енергетичного сектору, формулювання чіткої та зрозумілої енергетичної політики як сфери, стратегічно важливої для національної безпеки, є вкрай важливим.
З текстом публікації можна ознайомитись тут.
