У вівторок, 22 травня, у Києві з ініціативи Всесвітнього фонду природи (WWF) відбулося засідання форуму «Українська гідроенергетична платформа». На захід зібралися відомі науковці, представники екологічних організацій та бізнесу, посадовці.
Опісля відкриття форуму відбулося представлення фонду WWF та відзначено його основні цілі діяльності в Україні. Координатор цього фонду з питань екологічної політики в Україні Світлана Матус зазначила, що метою першого форуму в цьому форматі є вироблення спільного бачення учасниками зібрання майбутнього розвитку гідроенергетики України в контексті сталого природокористування. На її думку, в Україні потрібно розробити екологічні нормативи щодо будівництва та експлуатації об’єктів малої гідроенергетики (МГЕС), має місце хаотичне планування та розміщення гідроспоруд та чиниться тиск на громади, на території яких зводяться МГЕС. Привітав учасників форуму Костянтин Гура від ВП ДП «Центр залучення зелених інвестицій» Держенергоефективності України, наголосивши, що енергетика є складовою національної безпеки країни, а МГЕС є екологічно безпечні та співдружні проекти із збереження природи.
На замовлення організаторів форуму були зроблені доповіді про стан та перспективи розвитку малої гідроенергетики України (О. Самченко, Інститут проблем екології та енергозбереження), а також стислий огляд законодавства України щодо основних засад розвитку малої гідроенергетики (Галина Левіна, юрист ГО «Еко-Право-Київ). Перший доповідач справедливо відмітив, що Україна дуже відстає не тільки від лідерів у Європі по будівництву МГЕС (Норвегії, Франції, Італії та ін.), але й таких країн як Грузія, Польща та ін. Він також відмітив, що Закарпаття, яке володіє 36% загальноукраїнського потенціалу, має дуже малу кількість МГЕС. На те, що Українські Карпати, які загалом найбільш перспективні щодо спорудження МГЕС, є найпроблемніші з точки зору отримання дозволів на проведення планової діяльності на громадських слуханнях звернув увагу Ігор Тинний, який представляв бізнесові структури, є співвласником 31 МГЕС на теренах України та ще низки сонячних і біоенергетичних об’єктів енергетики. Він підкреслив, що загрозу малим річкам несуть не об’єкти зеленої енергетики, які збудовано за сучасними технологіями, а забруднення водного тіла та прируслових зон різними відходами, каналізаційними стоками та неналежним веденням лісового господарства.
Про необхідність сприяння розвитку зеленої енергетики наголосив й віце-президент Асоціації Укргідроенерго Олександр Карамушка. Він зауважив, що щільно забудовані гідроспорудами гірські території Франції, Італії, Грузії є водночас успішними і в збереженні природи. А у нас при майже неосвоєному гідроенергетичному потенціалі малих річок їх екологічний стан викликає стурбованість. А цим чомусь «зелені» не переймаються, як і вирубкою лісів, що негативно позначається на водності річок.
З науковців на проблемні питання розвитку малої гідроенергетики вказали автор цієї замітки та чл.-корр. НАН України, професор Сергій Афанасєв, директор Інституту гідробіології НАН України. Останній підкреслив, що червонокнижні види фауни у річках не мають бути причиною відмови від спорудження МГЕС, однак варто оснащати гідроспоруди рибоходами, які здатні пропускати на нерест не тільки види, що легше долають перепони (наприклад, форель), але й такі як лосось, яким складніше долати стрімкі перепади та вузькі проходи. Науковці, очолюваного ним Інституту, мають напрацювання щодо конструкції рибоходів для любих випадків, а їх вдосконалення не потребує значних затрат на уже збудованих МГЕС. Автор публікації наголосив, що Закарпаття повинно внести найбільший внесок у виконання Енергетичної стратегії України щодо розвитку малої гідроенергетики, зважаючи на найбільший наявний потенціал, а науковці повинні сприяти реалізації інвестиційних проектів, вказавши на найкращі варіанти вирішення проблемних питань щодо впливу на довкілля новостворюваних МГЕС та вдосконалення діючих. Звернув увагу також на те, що соціальна напруга в окремих громадах не є стихійним явищем, а ретельно організованим і добре профінансованим заходом. До того ж це на Закарпатті (не залежно від цілей проектів) вчиняють одні і ті ж особи, які не рідко мають гранти від WWF. Науковець також зазначив, що екологічна і наукова спільнота має право тільки рекомендувати, але аж ніяк не вказувати громадам (які хочуть будувати МГЕС на свої території) розроблені учасниками форуму будь-які обмежуючі принципи, в т. ч. природоохоронні, бо це загрожує в подальшому взагалі розвитку природоохоронної справи в регіоні.
Від громадських і неурядових організацій виступили Оксана Станкевич-Волосянчук на тему малої гідроенергетики у Карпатах: ризики та небезпеки для природи (ГО «Екосфера», Закарпаття), Олена Колтик про дезінформування громад «зеленими» щодо впливу МГЕС на довкілля (Українська асоціація відновлюваної енергетики), Андрій Демиденко про інтегроване управління водними ресурсами (GlobalWaterPartnership), Д. Нікулін про зелену енергію на р.Случ (Сайенс Інновейшн Продакшн, Житомирська область) та ін. Перша, з вище перелічених доповідачів, була єдиною із радикальним закликом заборонити спорудження МГЕС на всіх річках Карпат, де є природоохоронні цінності, некоректно посилаючись на думки висловлені проф. Афанасєвим С. Олена Колтик привела приклади дезінформування громад «зеленими-екологами» для гальмування або унеможливлення реалізації інвестиційних проектів, які легко спростовуються фахівцями.
За результатами обговорення виступів та розгляду пропозицій організаторів форуму, учасники спробували знайти консенсус щодо створення двох робочих груп з метою напрацювання екологічних стандартів (принципів, критеріїв), якими повинні були б керуватися при визначенні місцеположення безпечного розташування МГЕС. Незважаючи на зусилля модератора Сергія Баранеця, дійти згоди щодо доцільності таких напрацювань не вдалося. Проф. Афанасєв С. категорично заперечив доцільність додаткових обмежень до тих, що обумовлені чинним законодавством, яке забороняє будь яку господарську діяльність в заповідному ядрі природоохоронних територій.
Учасник форуму, Заслужений діяч науки і техніки України, д. ф.-м. н., професор Степан Поп
