За підсумками 2016 року близько 54% електроенергії в Україні вироблено на атомних електростанціях. Прийнято вважати, що це найдешевший та один з порівняно екологічних видів генерації.

Багато прихильників цієї галузі сьогодні заявляють, що нам необхідно будувати нові енергоблоки та продовжувати розвивати галузь. Та чи дійсно все так оптимістично та дешево,  як здається з першого погляду?

Атомна енергетика — спадщина, що залишилась нам від радянського періоду. Сьогодні вона робить значний внесок в економіку та енергетичну безпеку держави. Але, разом з тим, залишилась і трагічна спадщина — Чорнобиль.

Питання розвитку енергетики України у напрямку подальшої експлуатації атомних електростанцій видається більш ніж дивним. В країні, де сталася найбільша ядерна катастрофа, яка забрала велику кількість людських життів і  далі продовжує нищити наш генофонд, здавалося б не повинно бути ніяких сумнівів, що "мирний" атом — це руйнівна сила, це бомба сповільненої дії.

Що б не казали прихильники даної галузі, не існує жодного способу уникнути нищівного впливу на екологію планети при видобутку та збагаченні урану, експлуатації і захороненні ядерного палива, не кажучи вже про те, що АЕС несуть загрози аварій та катастроф і є готовою зброєю масового знищення у воєнних конфліктах.

Не існує також жодних переваг атомної енергетики, порівняно із "зеленою" енергетикою. Перша, всупереч сформованій суспільній думці, не є безвуглецевою, тобто такою, що не спричиняє змін клімату. Не є вона і дешевшою чи доступнішою від  сучасних технологій використання відновлюваних джерел енергії (ВДЕ).

Термін будівництва об’єктів атомної енергетики досить тривалий і в середньому становить 10 років (за даними World Nuclear Industry Status Report 2016), а це заморожує мільярдні ресурси на даний період, які можуть бути використані більш ефективно як в часовому, так і в грошовому еквіваленті.

До прикладу: проекти ВДЕ можуть бути реалізовані за якийсь рік-півтора. Такий часовий розрив  може бути критичним у сьогоднішній ситуації, коли в боротьбі з глобальним потеплінням кожен рік на рахунку. Більше того, навіть за умови збільшення атомних потужностей, АЕС не здатні відвернути кліматичну катастрофу.

Так, за оцінками Світової ядерної організації, в 2015 році 438 атомних станцій зменшили викиди СО2 лише на 1.1 Гт із загальних 36 Гт, тобто лише 3%.

Оптимізму не додають дані Всесвітньої метеорологічної організації ООН щодо темпів зростання світових обсягів двоокису вуглецю в 2016 році, які були швидшими, ніж будь-коли. Їх рівень концентрації в повітрі в минулому році збільшився на 3,3 частини на мільйон.

Вчені прогнозують, що викиди зростуть до 2 % у 2017 році, і потім знову в 2018 році. Така динаміка свідчить про необхідність запровадження більш швидких і радикальних заходів для подолання глобального збільшення рівня температури на планеті.

Іноземні експерти вважають, що кожен долар, витрачений на новий реактор, забезпечує зменшення викидів вуглецю в 20-40 разів повільніше та в 2-10 разів менше, ніж у випадку, якщо витрачати цей долар на ВДЕ — дешевші, швидші та безпечніші рішення, що робить ядерну енергію непотрібною та неекономічною.

А враховуючи швидкість розвитку нових технологій ВДЕ та динаміку зниження їх вартості в поєднанні з терміном реалізації проектів атомної енергетики, розрив в даних показниках навіть зростає.

До прикладу, проектування та спорудження енергоблоків №3 та №4 Хмельницької АЕС кожен 1000 МВт встановленою потужністю — загальною затвердженою вартістю будівництва 36,8 млрд грн —планово завершиться лише в 2025 році (ХАЕС №3 – 2023 рік ХАЕС №4 – 2025 рік).

Тобто 1 МВт атомної потужності обійдеться у 18,4 млн грн. Для порівняння, за ці самі кошти можна побудувати не менше потужностей ВДЕ. І це без подальших додаткових витрат на паливо, зберігання відпрацьованого ядерного палива (ВЯП), на заходи безпеки, капремонти, які систематично проводяться (нещодавнім прикладом можна назвати відключення 12 листопада 6-го блоку Запорізької АЕС), нескінченних продовжень термінів експлуатації енергоблоків (для прикладу, оцінена вартість продовження термінів експлуатації 1-го енергоблоку Хмельницької АЕС становить 2,3 млрд грн), закриття та консервацію АЕС після закінчення термінів її експлуатації. До речі, на ЧАЕС до цього часу так і не була здійснена консервація.

А будівництво сховища відпрацьованого ядерного палива (ВЯП) вартістю 37,22 млрд грн (затверджено розпорядженням КМУ від 07.06.2017 №380-р. ) планово повинно закінчитися 2050 року, хоча 1-й пусковий комплекс і планують запустити в 2019. До того часу Україна платить щорічно 200 млн євро країні-агресору.

Уявімо навіть, що сховище ВЯП вже побудоване, і що далі? Яке додаткове фінансове навантаження несе за собою його обслуговування, дотримання заходів безпеки і що робити з ним далі, після того, як будуть вичерпані потужності даного сховища? Які загрози в рамках безпеки стоять перед Україною?

Про загрозу "мирного" атому можна говорити довго, або просто згадати Чорнобиль, екологічний вплив якого всім відомий, а економічний налічує мільярдні втрати. Саме лише зняття станції з експлуатації оцінюється у чотири мільярди доларів (це без щорічних витрат на усунення наслідків катастрофи).

Та навіть якщо немає ніяких збоїв і форс-мажорів, щоденна операційна діяльність атомної енергетики несе в собі загрози життю та здоров’ю людей.

АЕС виділяють вуглець, різні парникові гази, радіоактивні частки та токсичні матеріали, які отруюють повітря, воду та землю десятиліттями. І навіть, якщо нам кажуть, що такі викиди не перевищують встановлену норму, ніхто не заперечує їх наявність. Так, в звіті ДП "НЕК "Енергоатом" за 2014-2016 роки викиди забруднюючих речовин становили:

Атомні електростанції викидають низькорівневі радіонукліди в повітря під час щоденних операцій, які протягом тривалого періоду здійснюють руйнівний вплив на екологію та здоров’я людини.

Крім того, АЕС забруднюють повітря та виділяють значні обсяги тепла безпосередньо в атмосферу (теплове забруднення).

Так, для здійснення виробничої діяльності атомні станції використовують великі обсяги наземних та підземних джерел водопостачання, здійснюючи тепловий вплив на навколишнє середовище шляхом скиду в водойми-охолоджувачі підігрітих вод, що використовуються для охолодження.

Отже, альтернатива "мирному атому" в енергетиці сьогодні  життєво необхідна. Альтернатива — "зелена" енергетика з відновлюваних джерел. Проте потрібен певний період, поки нові "зелені" технології займуть належне місце  в  енергосистемі країни.

За цей період ми повинні дуже розумно використати той ресурс, який дає нам атомна енергетика, не на "проїдання", а на будівництво нової енергетичної системи.

А далі кожній країні, кожному громадянину розглядаючи необхідність розвитку атомної енергетики достатньо задатися простими питаннями:

по-перше - чи може вижити людство без ядерної енергетики?

по-друге - чи може вижити людство з ядерною енергетикою?

Обидва питання є риторичними.