Всупереч сподіванням людей, у 21 столітті, у вік глобалізації і розвитку сучасних нано- та ІТ-технологій, світ не став безпечнішим і воєнні конфлікти не зникають.

Війни велися і ведуться за володіння енергоресурсами, яких стає дедалі менше, а тому ціна на них зростатиме. Ціна, яку доводиться платити — людське життя.

Проте курс на перехід від ери викопного палива до відновлюваних невичерпних джерел енергії, води, сонця, вітру, має усі шанси зупинити кровопролиття.

***

Держави витрачають значну частину  бюджетів для нарощування свого воєнного потенціалу.

З 2011 року ці витрати вперше збільшилися, зазначається вдоповіді Стокгольмського міжнародного інституту дослідження проблем миру (SIPRI) про глобальні витрати на озброєння. Минулого року сума витрат на озброєння в світі досягла 1,676 трлн доларів.

 

Як бачимо, військові загрози в світі зростають із зростанням кількості осередків напруженості в різних регіонах світу.

Військовий конфлікт між Україною та РФ, бойові дії у Сирії як продовження постійної напруженості на Близькому Сході, стрімке зростання економічного та військового потенціалу Китаю, небезпечна ядерна політика Північної Кореї, нестихаючі військові конфлікти у Африці та поширення і зростання терористичних актів у Європі та Туреччині, - всі ці чинники збільшують попит на військову продукцію, створюють сприятливі умови для ще більшого збагачення оборонних підрядників та інших торговців зброєю.

Розвиток такої прибуткової військової галузі національні економіки потребує все більше енергетичних ресурсів, а запаси традиційних джерел (газу, нафти, вугілля) у світі обмежені. Тому кількість "гарячих точок" в світі росте і географія їх чітко прив'язана до географії запасів енергоресурсів.

Так, причиною сьогоднішнього загострення ситуації в Сирії, можливо, є небезпека для Росії втілення проекту США спільно з Катаром, Туреччиною, Ізраїлем та іншими зацікавленими сторонами Близького Сходу щодо будівництва газопроводу для транспортування катарського та ізраїльського газу в Європу.

Наслідком будівництва такого газопроводу буде втрата РФ монополії на постачання газу в Європейський Союз, який сьогодні є найбільшим споживачем блакитного палива.

Отже, сьогоднішні жорстокі війни з мільйонами людських жертв — це лише один із способів конкурентної боротьби за енергоресурси, а точніше за право їх поставляти найбільшому споживачу, який майже не має власних традиційних джерел енергоресурсів — ЄС.

В цьому протистоянні боротьба ведеться як між власниками родовищ енергоресурсів, так і будівельниками трубопроводів, а також і власниками територій, через які мають транспортувати газ і нафту.

Свої "інтереси" відстоюють також ті супердержави і наддержавні корпорації, які хочуть всіма цими процесами керувати задля своєї користі.

Не всі причин військової агресії РФ в Україні достеменно відомі. Але в захопленому Криму Росія захопила і Чорноморський шельф, а це 15 родовищ і 3 перспективні площі покладів нафти і газу, Глібовське підземне газосховище, понад 1200 км магістральних газопроводів та 43 газорозподільні станції. 

Також Росія почала розбудовувати військові бази, які можуть вплинути як на ситуацію, наприклад, з будівництвом південних газопроводів, так і в цілому на ситуацію у близькосхідному регіоні.

Сьогоднішня війна на сході України почалася із захоплення Слов'янська, де виявлені значні запаси сланцевого газу. Крім того, трубопроводи через територію України до Європи, як відомо, РФ давно бажає прибрати до рук.

Закінчувати ж війну впливові сили обох сторін не хочуть, в тому числі через прибутки, які вони привласнюють від продажу вагонів контрабандного вугілля Донбасу.

"Порочне коло" замикається: для розвитку економіки потрібні енергоресурси,  для отримання енергоресурсів ведуться війни, а для ведення війн необхідно розвивати економіку і значну частину  прибутків з бюджету направляти на мілітаризацію.

Корінь зла, закладений в цій схемі — це залежність економіки держави від традиційних джерел енергії — нафти, газу, вугілля, урану, які не є безмежними, і нерівномірно розподілені  у світі.

Україна не веде агресивної політики за контроль над чужими запасами енергоресурсів, оскільки досі є не суб'єктом, а, на жаль, об'єктом міжнародної політики.

Специфіка нашої держави в тому, що ми не володіємо в повній мірі і своїми запасами енергоресурсів, трубопроводів та іншими преференціями, які надає нам вигідне географічне становище в силу залежності від інших держав, особливо РФ.

Втім для України видобуток та закупка традиційних джерел енергії — це основне джерело наживи для корупціонерів від влади та джерело обкрадання держави і населення.

***

Крім того, об'єкти, за які ведуться більшість війн, традиційні джерела енергії, часто можуть використовуватись як зброя масового знищення і нести безпосередню загрозу життю планети.

Аварія на нафтовій платформі в Мексиканській затоці, як і багато інших аварій з витоком нафти, призвели до загибелі людей і тяжких екологічних катастроф, жахливі наслідки яких ще в повній мірі не усвідомлені і не вивчені.

Аварії в Чорнобилі і Фукусімі наглядно демонструють загрозу від атомної енергетики, яка є готовою зброєю масового знищення.

Фото AFP

При веденні військових дій і газові сховища, і трубопроводи можуть стати смертельною зброєю.

Великі гідроелектростанції  при пошкодженні також перетворюються на зброю масового знищення. Варто згадати аварію на Саяно-Шушенській  ГЕС  у серпні 2009 року, в якій загинуло 77 чоловік.

Після аварії в річку вилилося до 10 тон трансформаторного масла і утворилася масляна пляма завдовжки десятки кілометрів, зафіксована загибель сотень тонн риби.

Фото noviny.su

Можливо, загроза від використання теплоелектростанцій не настільки очевидна, але якщо врахувати "парниковий ефект", який спричиняють ці електростанції, то наслідки глобального потепління можуть привести до глобальної  планетарної катастрофи .

Для України, в якій всі великі ГЕС, ТЕС, АЕС мають застаріле обладнання, яке часто перебуває в аварійному стані, особливо актуальною є необхідність його ремонту та переобладнання. А це потребує величезних коштів.

Порівняно з цим видатки на будівництво об'єктів відновлюваної енергетики є меншими, а безпека їх використання незрівнянно більша.

Зрозуміло, що повністю і в короткий термін неможливо відмовитись від використання газу, нафти, вугілля, урану, а також великих гідроелектростанцій, але почати обмеження їх використання потрібно негайно.

Зважаючи на всі ці важливі фактори у 2009 році країни — члени Європейського енергетичного співтовариства домовилися про досягнення 20% енергії з відновлюваних джерел у валовому кінцевому споживанні енергії в Європейському Союзі до 2020 року, відповідно до Директиви ЄС 2009/28/EC з розвитку відновлюваної енергетики.

Сьогодні все більше нараховується запланованих та вже реалізованих проектів із повного переходу на відновлювану енергетику не лише в межах країн (Мальдіви — 100% ВДЕ до 2020 року, Ісландія та Коста-Ріка вже використовують 100% ВДЕ для забезпечення своїх потреб), міст (Мюнхен — до 2025, Копенгаген — до 2035 та ін.), а й окремих компаній, серед яких IKEA, Johnson & Johnson, Nike, Procter & Gamble, Starbucks, Google, Apple, Microsoft, Facebook та інші.

За мету вони ставлять використання електроенергії виключно з відновлюваних джерел в усіх секторах своєї діяльності.

Україна як член Європейського енергетичного співтовариства також взяла на себе зобов'язання до 2020 року досягти частки енергії, що генерується відновлюваними джерелами, в розмірі 11% загального енергоспоживання. 

І саме тому наша держава повинна бути особливо зацікавлена в максимальному впровадженні ВДЕ для збільшення своєї енергонезалежності і безпеки, однак вона все ж значно відстає в цій галузі від інших цивілізованих країн.

Джерело: Економічна Правда.